Так часто розмови бувають цинічні.
Слова, так дано, для когось не вічні.
Минають ночами, зустрічають світанки.
І кавой так пахнуть не бажані ранки.
Пускаєш слова, як птаху на вітер.
Як і брехня, яскраву і ніжну.
Крокуєш вперед чи можливо задкуєш.
Скажи ж ти мені із ким ти воюєш?
Зі мною? З коханням?
Чи з долей мудруєш?
Не варто! Ти чуєш!
Нам доля-чаклунка сказала відверто.
«Кохайте, живіть, але будьте окремо.
Це мій Вам дарунок.
За вічне кохання,
на згаду про ваше бажання»